«ХУСТКА З БАБУСИНОЇ СКРИНІ»
Я дарую тобі оберіг
Не на згадку – на радість і долю!
Хай зігріє він сонцем поріг,
Хай врятує він душу від болю.
Оберіг, оберіг, оберіг
Серце матері, радісний сміх…
Оберіг, оберіг, оберіг
Це до щастя безмежність доріг.
В. Свистун
Яскрава, квітчаста хустка – це невід’ємна частина української культурної спадщини. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління. Для українок хустка здавна відігравала магічну роль, була символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи і, звичайно ж, сильним оберегом.
Хустки супроводжували людину впродовж усього життя. Їх традиційно використовували, коли народжувалася дитина, а потім на хрестинах. Юнаків на проводах в армію матері обов’язково перев’язували хустками. Вважалося, що ця хустка збереже від усіх негараздів. Коли до дівчини приходили свататися, то вона мала винести судженому хустку на знак згоди, що виходить заміж по любові. На весіллі і донині збереглася традиція три рази покривати цим головним убором наречену, що означає її перехід у статус заміжньої жінки.
...
Читати далі »