Я ПРОЙДУ КРІЗЬ СМУТОК І ТРИВОГИ…
Найбільше тебе в твої сімнадцять тривожить перше кохання. Можливо воно не схоже до того почуття, котре дається людині одноразово й навіки, аби із ним йти крізь життя.
Але це невідоме, таке незвідане й бажане почуття – воно штовхає до чогось більшого. До осмислення себе, свого душевного й духовного начиння, а звідси – розуміння щастя, досвіду, який поступово виростає в мудрість. Це нелегка метаморфоза, яку досить важко помітити в мережі римованих стрічок, яким часто не вистачає фундаменту з теоретичного в поєднанні з тим пережитим й осмисленим, що вже є в запасі молодої авторки.
Вона пізнає світ крізь призму максимального, призму вищої міри переживання: спочатку дія, пізніше роздуми. Форма вірша – класична, обрамлена ніжністю та несміливістю, комплексом.
Героїня наших шпальт не експериментує, адже не готова вдаватися до вищої градації в творчому мірилі, коли сенс наче потребує нового втілення, виявлення неординарності творчої фантазії авторки.
Як і будь-яка представниця красивої частини людства, молода поетеса цінує родину, своїх найближчих: маму й бабусю, яким і присвячує свою творчість, дякуючи цим за турботу відданість, й фіксуючи в цих рядках частинку своєї чуттєвості, той емоційний заряд, котрий не завжди знаходить вираження у безпосередньому контакті з оточенням.
Із цих частинок, наче уламків глечика, який насправді ще незавершений гончарем, ми можемо окреслити приблизний силует творчого портрету цієї дівчини, але лише на відстані багатьох років вдасться розгледіти картину в цілому.
Хто ж вона? Сюзанна Максимчук, учениця 11-А класу Обласного гуманітарного ліцею-інтернату. Дівчина, залюблена в поезію, яка цікавиться спортом: футболом, волейболом, а чи не найбільше - настільним тенісом.
Формування світогляду молодої поетеси проходило у мальовничім куточку Барщини – у Підлісному Ялтушкові. Тут центр світу, тут її дім, місце, куди завжди можна повернутися й знову спізнати щастя й укритися від небезпек, котрі криє світ довкола.
Змалку Сюзанна прагнула пов’язати своє буття із поезією, а тому планує в майбутньому опанувати фах філолога. Бажаємо їй підкорити вершини її сподівань, а самі приймемось до прочитання цих перших, боязких проб пера.
Валентин МАЙДАНЮК, студент 41-Ж групи
Барського гуманітарно-педагогічного коледжу
імені Михайла Грушевського
ОБІЙМИ МЕНЕ, МАМО
Ти в житті моїм стала весною
Мене гордо вивівши в люди,
Не сумуй, я – поруч з тобою
Я щаслива, бо ти мене любиш.
Обійми мене, матінко мила,
Ти радість і світло в житті.
Ти у Бога за мене молила
І щастя бажала мені.
Обійми мене, рідна матусю
За турботу я дякую, ненько,
Я за тебе щоночі молюся.
Обійми мене, люба, рідненька.
***
Моя бабуся, мов вишенька в саду,
По стежині рідній я до де неї йду.
Хочу прихилитись до її грудей,
Вона розуміє, як ніхто з людей.
Ти пробач, рідненька, за солоні сльози,
За косу сріблясту, зморшки на руках.
Пригорнусь до тебе у страшні морози
І забуду біля тебе страх.
***
Я пройду крізь смуток й тривогу,
Пройду крізь гнів і нещастя,
Я знайду потрібну дорогу,
Я знайду місце, де знаходиться щастя.
Сюзанна МАКСИМЧУК
|